Працювати в лісі може лише той, хто душею його полюбив

Життєве кредо Василя Пушка, лісничого Любецького лісництва Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство».

Молодий та відповідальний лісничий, який користується заслуженою повагою на підприємстві та у громаді, завжди привітний та громадсько-активний. І це непросто слова, адже у підпорядкуванні 33-річного Василя Пушка одне із найбільших лісництв на підприємстві та області.

Народився, живе і працює він на Ріпкинщині, Чернігівщина. Це історичний, туристичний та лісовий край, який межує із сусідньою країною Білорусь. Тут зустрічаються прадавні, густі й могутні ліси, унікальні ландшафти, болота, широке біорізноманіття.

Літо – гаряча пора для кожного лісівника. Спілкувалися з лісничим ДП «Чернігівське лісове господарство» Василем Пушком про особисте, ліс, обрану професію та плани на майбутнє.

Разом із лісничим за розмовою оглядали ділянки молодих лісових культур. «Нам не має бути соромно за ліс, який ми виростили та передамо у спадок майбутнім поколінням», – у цьому переконаний лісничий.

– Василю Миколайовичу, розкажіть коротко про себе. Родина, освіта…

– Народився в селі Задеріївка Ріпкинського району на Чернігівщині. Мама спершу працювала вчителем, а згодом стала директором місцевої школи. Батько – у сільському господарстві, військовослужбовцем. Дружина працює вчителем. Навчання в школі – це особливий період. Клас був невеликий – 4 дівчини і 4 хлопці. Перша освіта – «землевпорядник». Закінчив Прилуцький гідромеліоративний технікум.

– Перший трудовий досвід, чи був складний?

– Після закінчення навчання у технікумі постав перед вибором – куди йти працевлаштовуватися. Не роздумуючи, повернувся в рідні краї. Перша посада – майстер у лісогосподарському підприємстві. В подальшому працював на різних посадах у Любецькому лісництві ДП «Чернігівський лісгосп»: старшого майстра, майстра на лісозаготівельних роботах. Із 2018 року по цей час очолюю Любецьке лісництво.

Найважче, що здалося складним, – це виготовлення квартальних стовпців. Адже роботи із бензопилою не було. Згодом навчився. А в цілому особливих складнощів не виникало, адже було розуміння того, що обрав правильний напрямок у своєму житті. В житті важливо, коли зустрічаються справжні вчителі, колеги, які щедро передають свій досвід, навчають, допомагають. У нас у лісництві працював Анатолій Трихліб. Він мав неабиякий досвід, близько 40 років роботи в галузі, і для молоді став другим батьком, старшим товаришем. Намагався запам’ятати все, чому навчив. Щиро дякую Анатолію Петровичу за ті знання і лісову науку.

Втім, власне без постійного навчання і вдосконалення здобутих знань, умінь і навичок кожен приречений на поразку. Тому і на сьогодні продовжую вчитися, завдячуючи нашому директору лісгоспу, всьому керівному складу підприємства та колегам.

– Разом із роботою в лісі Ви продовжували здобувати освіту.

– Ще з перших днів роботи зрозумів, що потрібно далі вчитися обраній справі. Я не міг бути гіршим за свого діда. Він все життя працював поряд у Добрянському лісництві, багатій на ліс Ріпкинщині. Пам’ятаю, як із захопленням дідусь розповідав про роботу у ті часи. В лісі робота має йти від душі, відповідально та професійно.

Поєднував роботу і навчання в Харківському національному аграрному університеті імені В.В. Докучаєва, де і здобув диплом «бакалавра лісового господарства».

– Любеч – туристичне місце, яке користується популярністю серед відпочивальників. Чи завдають клопотів лісу жителі га гості місцевої громади?

– Наше завдання – охороняти ліс. Щоб знайти спільну мову із місцевим населення ми проводимо численні зустрічі, пояснюємо, розповідаємо. В крайніх випадках – повідомляємо про порушення до відповідних органів.

Найбільше клопотів – від сміття. Інколи не вкладається в голові, як можна бути наскільки безвідповідальними по відношенню до природи, лісу, екології… Ми змушені постійно прибирати стихійні звалища, звільняти ліс від сміття, яке люди залишають тут. Прибираємо як після сходу снігового покриву, так і впродовж року.

Боремося із вандалізмом – це знищення наглядної протипожежної агітації, знаків у лісі тощо.

У пожежонебезпечний період реальна загроза для лісу – туристи. За роки роботи просто не злічити скільки разів довелося рятувати ліс від вогню через необережність відпочивальників. Покинуте багаття, кинуті недопалки. У суху безвітряну погоду нещадне полум’я здатне знищити за короткий час не один гектар лісу. А це праця багатьох людей, наші з вами податки.

Ми реагуємо на будь-яке повідомлення про пожежу. Змушені їхати і гасити хаотичні загорання на близьких до лісу лугах, територіях інших лісокористувачів, адже поряд може бути ліс державного лісового фонду. Нещодавно двічі тушили траву.

Маємо надію, що із плином часу все-таки підвищиться самосвідомість у громадян та їх екологічна відповідальність.

– Окресліть, будь ласка, головні пріоритети у своїй роботі.

– Окрім охорони, захисту лісу від пожеж, незаконних рубок та шкідників, своєрідним маркером роботи в лісовій галузі є стан лісових культур на підприємстві. Якість молодого лісу, в першу чергу, залежить від професіоналізму, досвіду, особистої відповідальності лісничого, копіткої праці всього колективу. Підготовка ґрунту, дбайливо вирощений садивний матеріал, вчасні догляди, захист від зовнішніх чинників.

Для мене особисто найважливішим принципом є людяність. У Любецькому лісництві - 23 працівники. Більшість із них досвідчені майстри, які працюють не один рік та не один десяток років. Наш колектив, справді, злагоджений і дружний, заснований на повазі один до одного та взаємодопомозі.

– Чи співпрацюєте із місцевою громадою?

– Фактично всі, хто працює у Любецькому лісництві живуть у навколишніх населених пунктах. Та без підтримки громади нам не обійтись. Місцеві жителі приєднуються до весняної та осінньої лісокультурних кампаній. Приходять садити ліс із Любецької селищної громади, школи, молодь, активісти.

Також люди купують дрова для опалення будинків. Звертаються із різних питань.

Завдяки електронному обліку деревини вся діяльність по лісозаготівлі у відкритому доступі. Нині практично у кожного є доступ до гаджетів, тому і перевірити походження деревини стало набагато простіше. Власне, діджиталізація сприяє відкритості роботи лісівників, популяризації лісової галузі і, звісно, знищення так званого ярлика, який склався в суспільстві щодо певної корумпованості лісової галузі.

Для нас важливо – бути відкритим до людей, плідна співпраця із громадою та її жителями, адже відповідальність за ліс починається з кожного із нас.

– Чи користується популярністю серед молоді професія лісівника?

– На жаль, мало йде молоді працювати в ліс. Розуміють всю відповідальність, часто ненормованість робочого дня, зокрема, в пожежонебезпечний період чи під час профілактичних рейдів лісової охорони. Інколи обирають необґрунтовану критику, замість реальних справ.

Та найбільша причина – молодь не хоче залишатися працювати в селі. Їдуть хто куди – на заробітки до Києва, за кордон. А кому ж працювати у лісі? Хто буде вирощувати ліс для майбутніх поколінь? За останні 10 років лише один майстер прийшов до нас працювати за власним бажанням, решта – досвідчені працівники державної лісової охорони.

– Чи маєте хобі?

– Полюбляю майструвати власними руками із дерева. Приємно потім насолодитися продуктом своєї роботи. Серед інших захоплень – полювання, волейбол, теніс, футбол, рибальство.

Та найбільшим задоволенням є молодий ліс, який з роками зростає. Тут ти, справді, розумієш всю покладену на тебе відповідальність. І це, дійсно, викликає гордість за свою роботу.

– Підсумовуючи нашу розмову, яким має бути сучасний лісівник?

– Це, в першу чергу – професіонал лісової галузі. Повна самовіддача, любов до лісу, гнучкість і готовність до будь-яких змін чи-то реформ. Та не менш важлива підтримка і розуміння родини, близьких людей.

– Дякую за розмову і бажаю успіхів у роботі!

Олена МАКІВЧУК,

“Лісовий і мисливський журнал”

* Стаття – переможець Конкурсу до Дня працівника лісу