Новина

ДП Чернігівський лісгосп


ЛІСОВА ГАЛУЗЬ ДЕРЖАВИ: ЧАС СПОДІВАНЬ І ЗВЕРШЕНЬ

Ось і переступили трудові колективи державних лісогосподарських підприємств поріг нового, 2021-го року. Року, який знаменуватиме  тридцятиріччя незалежності Української Держави. Тож саме на часі вимогливо і неупереджено проаналізувати зроблене в році минулому, високосному 2020-му, який для багатотисячних лав лісівників державних лісогосподарських підприємств, як, власне, і для всього українського суспільства, був роком сподівань. Та в багатьох випадках з об’єктивних, а часто-густо, треба відверто визнати, суб’єктивних причин, не так сталося, як гадалося.

Глобальна пандемія і пов’язані з нею карантинні обмеження, вкрай посушливе літо, яке спричинило масштабні лісові пожежі, а ще навала на ліс шкідників і хвороб – все це, разом узяте, не дозволило десь реалізувати існуючі резерви, десь – вчасно провести лісозаготівлі і лісовідновлення, а десь – своєчасно й енергійно запровадити деревообробку за сучасними новітніми технологіями…

Отож і маємо, як казав відомий політик, те, що маємо. Як не прикро стверджувати, але треба відверто визнати, декотрі з лісівників не виявили достатньо організаційного хисту і професійної кмітливості, щоб повноцінно реалізувати задумане раніше.

Та все ж в більшості держлісгоспів і їхніх підрозділів лісівники виявили справді синівську турботу про український ліс – сумлінно і чесно трудилися, не рахуючись ні з часом, ні з погодою, ні з іншими непростими викликами  щодо лісогосподарювання.

Головними завданнями керівництва лісової галузі в минулому році було отримання об’єктивної та достовірної інформації про прийняття оперативних рішень на місцях. Причому особливу увагу приділяли тим повідомленням, які мали стратегічне спрямування. Звичайно ж, враховували всі чинники, які впливають на результати діяльності. Зокрема, пандемію, переформатування ринків деревини, загальну економічну кризу, падіння зайнятості населення, зміну режиму праці лісівників. Адже кожне  лісове господарство в тій чи іншій області, районі, це ще й фундамент екологічної безпеки регіону та його  соціальної стабільності.

Підсумовуючи констатуємо, що сукупний дохід галузі знизився на 10 відсотків. Та в цьому лісівники не одинокі – у сільськогосподарській галузі сукупний дохід знизився на 14 процентів,  у промисловій – на 12. Всього на 6 відсотків зменшився вартісний обсяг експорту товарів з деревини, при цьому їх частка в сукупному обсязі українського експорту зменшилась з 3,2 відсотка до трьох.

Мушу  зауважити, що на відносно непогані середні результати лісового сектору України вплинула сприятлива ситуація на зовнішніх ринках. А ще –  показники областей з великими обсягами заготівлі деревини.

Чим це пояснити? На моє переконання тим, що в період карантину населення багатьох фінансово забезпечених країн не припинило займатися ремонтом свого житла, оновленням домашнього інтер’єру. Це збільшило попит на меблі, фанеру, плити і пиломатеріали. До того ж, у країнах Європи прискореними темпами здійснюється перехід з опалення газом та мазутом на дешевші джерела енергії з деревини. А це зі свого боку підтримало попит на палети і деревне вугілля. У зв’язку з розвитком будівництва і торговельними спорами з Канадою виріс також попит на європейські пиломатеріали навіть в США.  Зростає попит на деревину на ринках Китаю, В’єтнаму та деяких інших країн Азії.

Стає очевидним, що країни Європи масово переглядають своє ставлення до лісового сектору і значно збільшують його фінансову підтримку. У лісопромисловому сегменті це насамперед стосується розвитку технологій, що дозволяють замінити продукцію з мінеральної сировини (мінеральне паливо, пластмаси, поліетилен) на продукцію з деревини. Розвивається використання деревини і для спорудження будинків та інших дерев’яних конструкцій.

А ще українських лісогосподарників і деревообробників вражає те, що в Європі повсюдно значно збільшуються державні дотації на лісове господарство. Це пов’язано насамперед як з необхідністю подолання катастрофічних явищ в їхніх лісах – вітровалів, масових всихань за останні три – чотири роки, так і з падінням цін на більшість видів деревини, яка іноді  стає меншою за собівартість її заготівлі.

Прикро, що ситуація в Україні зовсім інша. Український ліс по праву міг би стати гордістю держави, як і її чорноземи або ракетобудування чи атомна енергетика. Але наша держава ще, на жаль, лісову галузь розглядає перш за все  як інструмент наповнення її бюджету. І ніяких пріоритетів у бюджетному фінансуванні лісова галузь не отримує, хоч дуже цього потребує.

У зв’язку з катастрофічним падінням платоспроможності населення  зменшується будівельна активність і падає попит на меблі та інші товари з деревини. Отож попит на деревину диктується здебільшого зовнішнім ринком і стає він більш вибагливим. А це, в свою чергу призводить до затоварювання складів і зміни структури лісозаготівель.

Ще гірше в лісодефіцитних областях. Вони вже п’ять років не мають необхідної бюджетної підтримки. В результаті чисельність кадрових працівників там зменшилася на 13 відсотків, причому за рахунок  найбільш працездатних і професійних лісівників.

Тому вкрай необхідні заходи з охорони і захисту лісу, а також лісовідновлення та догляду за посадками зведені до мінімуму. Заробітна  ж плата лісових працівників однакової кваліфікації в нересурсних та ресурсних лісових областях різниться в 5-10 разів.

Прикро, але й цьогорічний обсяг бюджетного фінансування державного лісового господарства залишається в чотири рази меншим, ніж мала лісова галузь, скажімо, в  2013 році. Це не дає підстав для сподівань на значне поліпшення ситуації. Ось такими пекучими проблемами був насичений час сподівань лісівників.

Щоб зробити енергійний крок вперед і перейти від сподівань до  нарешті позитивних звершень, кожному з багатотисячної армії лісівників України треба зосередити  свої зусилля, професійний і організаторський хист на пошук резервів у галузі, виявлення ініціативи в прийнятті неординарних рішень, які б у кінцевому результаті призвели до кардинального поліпшення стану справ. Відрадно, що  саме працівників з державницькою позицією, справжніх, а не показних патріотів, у лісовій галузі немало.

Наприклад, набула вже справді державної ваги діяльність, пов’язана з  обліком лісів, лісовпорядкуванням, обліком заготовленої деревини, захистом лісу від шкідників тощо. І все це – за рахунок підприємств! Під час кризи цей фактор ставить під сумнів саму можливість їх фінансування.

А ще ж треба врахувати тривожні сигнали, які свідчать про погіршення ситуації – минулорічні згубні пожежі, масове ослаблення і всихання лісів у всіх регіонах України. І немає ніяких гарантій того, що надалі ситуація  покращиться.

Отож, щоб лісова галузь держави енергійно перейшла від часу сподівань минулого року до часу звершень і розвитку в нинішньому, 2021 році, мусимо відверто констатувати: ресурсно-економічний потенціал українського лісу в значній мірі не використаний. Про це свідчать хоча б порівняння обсягів заготівлі, доходу і прибутку державних лісових структур України з європейськими країнами за подібними порівняльними характеристиками лісів. По-друге, якість і стійкість українських лісів у всіх регіонах неухильно знижуються. А це  вказує на прорахунки в їх створенні і вирощуванні. По-третє, на жаль, корупційна складова стає невід’ємною частиною лісового сектору, боротьба ж  із нею здається марною. Отож все помітнішим  стає відставання лісового сектору України від передових світових практик.

З усією принциповістю мусимо визнати, що подальше зволікання кардинального реформування лісової галузі держви може призвести до незворотних наслідків. А між тим лісове господарство є ще й фундаментом для забезпечення екологічної безпеки і соціально-економічного розвитку.

Ліс – безцінне багатство України, її, так би мовити, зелений скарб. Якщо буде дужим і щедрим ліс, то буде урожайним і хлібне поле, повноводними – річки і озера… А наступні покоління українців отримають у спадок здорове довкілля. Щоб виростити ліс, потрібні десятки років. А щоб втратити його – лічені роки. Отож бережімо його, як зіницю ока і піклуймося про нього!

Ці слова адресую насамперед державним інституціям, депутатам українського парламенту, органам місцевої влади, територіальних громад.  Адже і сьогодні особливо рельєфно проявляється значення державних лісогосподарських підприємств у депресивних лісових регіонах країни, де  лісгоспи є  основними роботодавцями та платниками податків, а також джерелом сировини для роботи приватного деревообробного сектору. У нинішніх умовах виправданим є і розвиток державної переробки сировини, яка не знаходить попиту. Передусім це стосується виробництва біопалива, пиломатеріалів та іншої продукції з маломірної і низькоякісної деревини.

На найближчі два роки перед державним лісовим господарством і лісовим сектором постають два основних і взаємопов’язаних завдання: ВИЖИВАННЯ і ПІДГОТОВКА СИСТЕМНОЇ, СТРУКТУРНОЇ РЕФОРМИ.

Вирішення першого вимагає забезпечення стійкості і максимально ефективного використання економічного потенціалу лісової галузі. А це  передбачає безумовне перекриття корупційних схем, пов’язаних з наданням послуг із заготівлі та переробки деревини, а також реалізації в круглому або переробленому вигляді. Слід максимально поліпшити використання можливостей підвищення доходів держлісгоспів за рахунок якісного сортування і сучасного маркетингу.

А також забезпечити всебічну економію і ретельний контроль за собівартістю виконуваних робіт з метою запобігання  ухиленню від податків. Варто поліпшити правовий механізм, що дозволяє консолідувати і перерозподіляти ресурси підприємств з метою вирішення спільних завдань, у тому числі ліквідації наслідків стихійних лих і створення об’єктів спільного використання.

Водночас підготовка комплексної реформи лісового сектору держави повинна проводитися на засадах глибокого аналізу стану лісів, лісового господарства та лісового сектору. Важливими є визначення адекватності існуючого лісового права та фінансово-економічного механізму сучасного етапу розвитку України, всебічне обґрунтування  нової правової та інституційної моделі управління лісами, ведення лісового господарства, розвитку лісового сектору.

І, звичайно ж, проведення реформи в лісовій галузі вимагатиме широкого пояснення і обговорення як в трудових колективах лісівників, так і в середовищі спеціалістів, екологів, вчених, представників громадськості.

Отож будь-яка спроба скоротити етап підготовки реформ і звести його до створення низки презентацій і брошур із загальними ідеями та перекладеними текстами з аналогічних документів європейських країн, звісно, не дасть позитивних результатів. Зате з великою ймовірністю може завадити успішному реформуванню.

Цього аж ніяк не можна допустити на всіх рівнях управління лісовою галуззю держави.

 

Юрій Болоховець,

заступник голови державного агентства лісових ресурсів України